За своєю суттю натуральні перли - це продукт діяльності живого річкового або морського молюска. Камінь природного походження, що сяє перламутром, який утворюється досить довгим шляхом. Спочатку до тіла молюска потрапляє подразник — маленька піщинка, черв'ячок або камінчик. Щоб позбутися подразнення тіла, устриця починає виділяти перламутр. Шар за шаром огортаючи сторонній предмет своєю концентрованою мантією, вона роками накладає на нього міцний панцир.
І чим довше триває цей процес, тим міцнішим і більшим виходить у ній перлина. Якщо перлина щільно приростає до поверхні стулки раковини, то не руйнуючи саму устрицю, забрати перлинку неможливо. На жаль, у дикій природі лише один із тисяч молюсків може містити в собі перлину. Тому активне знищення багатьох молюсків призвело до вимирання устриць. І вже наприкінці ХІХ століття з'явився відчутний дефіцит устричних колоній, у яких раніше можна було видобувати перли. І, як наслідок, почався пошук вирішення проблеми: як отримувати перли, не витрачаючи багато грошей і не завдаючи при цьому жодної шкоди природі. Методом спроб і помилок люди навчилися культивувати перлинні плантації. Але не припиняли спроби виготовляти перлинки повністю штучним шляхом.
На сьогодні походження перлів ділиться на три основні види: штучне, натуральне та культивоване. Штучне - камінь, повністю зроблений людиною, складний витвір ювелірів. У створенні синтетичних перлів раковина молюска не бере участі. Весь процес здійснюється людиною. При цьому також існують окремі технології створення штучних перлів, при яких використовуються виключно природні інгредієнти – раковини молюска та її складові..
Штучні перли почали виготовляти ще в 15-16 століттях древні індіанці. Як основу для перлинки вони брали глиняні кульки. Перламутрове покриття робилося із спеціального складу: суміші слюди та натурального перламутру, що виймався із внутрішніх частин стулок раковини молюска. У стародавньому Римі брали алебастрові кульки та покривали їх воском. Потім обкатували цю заготовку в суміші товченого перламутру та рідини, зробленої з луски риб. Ще римляни користувалися й іншою технологією: в основі перлинки була скляна кулька, всередину якої заливали парафін. Потім основу покривали спеціальною есенцією, також зробленої з луски риб.
У сучасному світі імітації ядра перлинки роблять із різних матеріалів — скла та порцеляни, металу та желатину, пластику та алебастру. При цьому, завдяки своїй вазі, метал в основі штучної перлини створює повне відчуття того, що ви тримаєте в руках справжнє намисто. І без допомоги геммолога неможливо відрізнити, що насправді вам пропонують - натуральний камінь або хоч і майстерно виготовлений, але при цьому повністю штучний перл.
Окремої уваги варто історія винаходу в 20-му столітті у Сполучених Штатах Америки особливого методу множинного покриття лаком намистин – «Shell pearl». Технологія проста – в основу каменю поміщають ядро, виточене з натуральної раковини молюска. Покриття ядра - натуральний перламутр, попередньо подрібнений до порошкоподібного стану і змішаний зі спеціальним складом. Такі намистини відрізняються відмінною якістю, їх навіть використовують у своєму виробництві супергіганти модної промисловості – ювелірний будинок Chanel. На дотик ці перли відрізняються дуже приємною текстурою, а ще ці перли набагато довговічніші й якісніші за свої скляні аналоги. До того ж перли бувають найрізноманітніших відтінків, від класичних молочно-білих і до небанальних сучасних. Багатошарове покриття, що складно стирається у «Shell pearl» - справжня гарантія багаторічного перламутрового блиску. Єдине, чим перлина від Shell pearl візуально відрізняється від такої ж прекрасної, але дикої перлинки - максимально гладкою поверхнею кожного каменю.
Давайте не будемо зваблюватися - на сьогодні всі перли, що є у масовому продажу - культивовані. Дикі перли давно варті нечуваних грошей, та й знайти їх у продажу можна тільки після ретельних пошуків. Адже починаючи приблизно з 50-х років ХХ століття лов у дикій природі устричних раковин заборонений. Звісно, є винятки. Наприклад у Японії, Австралії та Новій Зеландії вилов раковин дозволено виключно місцевим жителям. При цьому їм заборонено користуватися аквалангами чи іншими досягненнями сучасної техніки - лише руками та лише певною кількістю. Але повністю зневірятися не варто. Адже культивовані перли - це не штучне каміння. Культивовані перлинки проходять через ті ж самі процеси, як і дикі предки. А як ядро до молюска додають невеликий шматок епітелію молюска або маленьке ядро перламутрової бусинки. Перші спроби вирощувати перли за допомогою людини розпочалися у Китаї, у XIII столітті. Найбільшого успіху в цій справі досяг Кокічі Мікімото, який запатентував свій оригінальний спосіб отримання культивованих перлів. І в 1893 році Кокічі Мікімото представив світові свою першу вирощену перлинку.
Починаючи з 1921 року перли, вирощені в японських устрицях «Акойя», стали масово надходити у продаж на світовому ринку. Що призвело до значного падіння цін на перли та інші ювелірні прикраси з перлів. 1935 року в Японії працювало вже 350 перлинних ферм. Вони виробляли близько 10 мільйонів культивованих намистин на рік! Таким чином перлинні кольє, сережки та браслети стали доступними жінкам та дівчатам, які про таку прикрасу раніше й мріяти не наважувалися. У продажу є річкові культивовані перли, вирощені в прісноводному середовищі. Ціна на прісноводні перлинки значно нижча. Тому що завдяки цій технології одна устриця може виростити не одну, а одразу цілих 10—15 дуже милих перламутрових перлинок.
